Минулого тижня у нас на роботі розгорілася суперечка навколо питання: чи варто від’їжджати до іншої країни (ми говорили про Німеччину) на постійне проживання (якщо з’явилась така можливість)? Або варто залишитися в Україні з надією на краще життя. Коли черга дійшла до мене, я не знав що сказати у відповідь на питання: «чому особисто я залишився б, а не поїхав?» З точки зору чистої логіки – аргументів я не мав.
Хто буде сперечатися з тим, що у Німеччині рівень життя пересічного громадянина значно краще, ніж в Україні? Так само ніхто не буде сперечатися з тим, що життя там більш прогнозоване, більш комфортне, краще медичне обслуговування, більше шансів на реалізацію можливостей власної дитини. З точки зору аргументів та фактів – причин для того, щоб залишатися в Україні занадто мало. Тому, коли спитали чому б я залишився, я відповів: це моя батьківщина, як я можу її залишити? За неї воювали мої діди, за її свободу загинули мої прадіди. Тут моє коріння, моя доля. Що я скажу своєму синові на чужині, коли він запитає мене: «Хто ми?» Що я відповім, коли він запитає, чому ми поїхали? І, якщо я поїду, – хто буде працювати ТУТ, щоб життя стало краще?
Я розумію, це ірраціональна відповідь, проте звідси все одно не поїду. Навіть якби випала така нагода.
Навмисно згадую про цей діалог сьогодні, 24 серпня. Адже саме в цей день Україна та українці святкують День Незалежності. У багатьох громадян України різне ставлення до цього свята, особисто я цього року вперше святкую День Незалежності. Для мене цей день не лише згадка, про минулу боротьбу за незалежність, але й поштовх надалі боротися за Незалежність України.
Як сказав один гуморист багато років тому: «Наша незалежність ще дуже залежна». Він має рацію, ми залежимо від політичного безглуздя керманичів держави, ми залежимо від позик міжнародних фінансових установ, ми залежимо від цін на енергоресурси і, як наслідок, від політичних забаганок сусідніх держав. Багато від чого ми залежимо. Нажаль…
Тільки не подумайте, що я песиміст. Так, в мене нема ілюзій, щодо сьогодення. Проте, в мене є особиста впевненість, що ми – ті хто живуть і працюють в Україні — зможемо вирішимо проблеми та побудувємо країну, якою зможемо пишатися. Одна людина сказала: «Пережили Батия з ордою, пережили Петра з Катериною, Леніна зі Сталіним – переживемо й нинішні негаразди». Саме тому, сьогодні, 24 серпня, я святкую День Незалежності України. Тому що я впевнений, що Україна буде справді незалежною, сучасною, європейською країною. Може не зараз, але буде. І для цього я живу й буду жити в цій країні, і над цим я буду працювати. Сподіваюсь, що так думаю не тільки я.
Да, но есть еще момент — ведь никто не мешает жить для родины в той же Германии?:) Ты родился Украинцем, и живя в чужой стране, должен показывать всем что ты Украинец — ее гордость, а не порок, что ты не отрекся от своей родины. Так даже легче, любить на расстоянии, а не жить в ней и материть ее каждый божый день… и кстати, ребенку лучше будет получить хорошее образование за границей, и приехать сюда жить и работать как человек, а не как вторсырье. А вообще многие украинцы просто привыкли вертеться и выживать, привыкли к постоянно изменчивой окружающей были, и просто не готовы принять спокойную, прогнозируемую жизнь за границей. может быть на пенсии.
Підтримую, респект
Дякую, Тарас.
Нещодавно прочитав цікаве висловлювання: вмерти за батьківщину не важко; важко для неї жити.
Вірю і знаю, що є такі люди, які живуть для Україні. А це означає, що ще не все втрачено!