От чего зависит будущее гривны. Независимое мнение

После публикации статьи  «Выполнение бюджета и будущее гривны», в комментариях разразилась серьезная дискусия между читателями: Лібералом и Guru.
Аргументы действительно очень интересны и заслуживают внимания. По этому я решил данную дискусию вынести в отдельный пост.  Приятного чтения!  🙂

Ліберал (Май 26th, 2009 at 21:36 )
Майбутнє гривні в найближчі 5 місяців буде залежити від наступного:
Ситуація з зовнішнім корпоративним боргом та зовнішнім державним (НБУ+уряд) боргом катастрофічна. Кредиторська заборгованість наших суб”єктів економіки оцінюється в 115 млрд. доларів.
Уся програма підтримки МВФ на стабілізацію української економіки в поточному періоді закладена на рівні 16,5 млрд. доларів. При цьому поточні зобов”язання по оплаті, що лягають на український бізнес та українську державу складають 45 млрд. доларів США, а реально з врахуванням кредитних грошей МВФ економікою України може бути компенсовано лише біля 25 млрд. доларів.
Вже надійшло 4,5 млрд $, а найближчим часом ще 2,8 млрд.$ = 7,3 млрд.доларів.
Тобто біля 20 млрд. доларів треба вже в цьому році десь шукати так, щоб економіка України не зазнала дефолту. Хто ще дасть стабілізаційні кошти крім МВФ? Треба шукати уряди-спонсори або треба просити в транснаціональних корпорацій відтерміновувати під проценти потенційно непогашаємі поточні зобов”язання українського бізнесу. При цьому ніхто сьогодні не бажає вкладати в стабілізацію. Якщо будуть вкладати, то в конкретні проекти майбутнього. А це не вирішує долю стабільності української гривні.
Короче кажучи, щоб сьогодні гривня до долара не стала 15 до 1, було вкинуто 7 млрд. доларів, які зразу ж відтікатимуть на погашення поточної дебіторської заборгованості ТНК, що закладена в їхніх активах. А далі знов дефіцит валюти в Україні, оскільки в умовах рецесії товарних сировинних ринків Україна не здатна отримувати достатній рівень валютної експортної виручки принаймні на рівні початку 2008 р., щоб покривати на сьогоднішньому рівні ділову активність. Структурна політика 18 років залишалась вкрай неефективною. Металургійно-хімічні експортні лоббі Партії Регіонів — це перші вороги. Імпортозаміщуючі лоббі в особі Таріеля Васадзе (БЮТ) та Ко. — другі. А любі друзі, що промишляють нафтопродуктами, а також засіли в Правлінні НБУ- треті.

Щоб не допустити падіння гривні необхідно вже зараз через економічні інструменти торговельної політики в три рази скорочувати імпорт. А це ще більше призведе до економічного спаду в Україні і зменшення робочих місць на тих об”єктах, що пов”язані з імпортом та його збутом чи використанням в якості проміжного товару.
Так що швидше за все від українського уряду та НБУ слід очікувати подарунки: або обвал гривні десь до 13-14 грн.за долар, що призводитиме до подорожчання імпортних товарів та без практики посилення торговельного протекціонізму до падіння імпорту і скручування української економіки та зайнятості в середньотерміновому періоді. Альтернативно і більш коварно через торговельну політику обмеження імпорту з метою досягнення кортокотермінового ефекту стабільності гривні в довготезрміновому періоді відбуватиметься ще більше скручування української економіки та повальне берзобіття. Другий варіант ще підкріплюватиметься необгрунтованою кредитною залежністю на наступні роки і є катастрофічним для сталого економічного зростання.

Задля утримання інтересів ВР, уряду, Президента та Правління НБУ ми вимушені це все терпіти????????
Україна має готуватись до цього жаху. Європа вже приготувалась до наших негараздів — прогнозується економічний спад в ЄС в районі 4-6% ВВП та часткова переорієнтація з українського ринку на ринки збуту інших країн. А ЮВТ каже, що криза минула — БРЕШЕ!!!

Що ще очікувати?
1. Кредитування фізичних осіб та великої частини малого і середнього бізнесу не буде ще довго. Всі надії влади направлені на вибирання з кишень останніх валютних збережень, які свідомо вскрили і владі вже плювати вже на банківську ліквідність та стабільність української банківської системи.
2. Емісія НБУ та перерозподіл цих грошей через бюджет та позабюджетні фонди під вибори, що через 4-5 місяців посилюватиме тиск на стабільність гривні.
3. Підвищення непрямих податків (крім мита,бо це всупереч СОТ:)))) на імпортні товари.
4. Створення системи нових ліцензій, зборів, штрафів з метою посилення збанкрутілого бюджету.

Помаранчева революція не завершена. Її варто довести до логічного кінця — зкинути усю правлячу еліту. Але гривню вже не втримати — не з цією “елітою” не без неї. Треба змиритись з тим, що зниження вартості життя в Україні у глобальному та європейському вимірах має пройти. Це природній процес як результат управління країною комсомольсько-олігархічною бандою. Треба робити крок назад, щоб зробити крок вперед!

Guru (Май 27th, 2009 at 00:17)
Шановний пане Ліберал
Який відсоток ВВП на Вашу думку розподіляється через Держбюджет в цій країні? І друге питання: яка доля заробітної плати в структурі видатків українських підприємств?
Крок назад — це саме результати Помаранчевої революції: лібералізація імпорту, повна відсутність держпрограми по розвитку українського виробництва, податковий маразм. Не говорячи про маніакальне прагнення урядів Тимошенко ревальвувати гривню на користь тим таки імпортерам. І це робилось замість підвищення прозорості економічних відносин між підприємствами і державними органами влади, впровадження єдиних стандартів бухгалтерського обліку, зменшення адміністративного тиску на бізнес в державі. Чи Вам відомо який обсяг тіньової економіки в Україні? Скільки людей отримує зарплату в конвертах? Нажаль урядам ця інформація не потрібна.
Автор має подивитись дещо в глиб економічної історії України. Бюджетна дисципліна ніколи не була фірмовим знаком будь-якого уряду. Кожен з них виконував локальні завдання із розподілу державних коштів через близькі до себе структури, без занурення вглиб проблематики. За останні десять років Україна мала один чи два рази бездефіцитний бюджет. В умовах системного казнокрадства цей показник поступово втратив свою актуальність і вплив на реальну ситуацію. Фінансування дефіциту здійснюватиметься як завжди за рахунок емісії НБУ, як і пише автор. Тільки про гіперінфляції варто буде казати, коли на полицях в магазинах знову можна буде побачити повідомлення “одна буханка хлібу в одні руки”. Сподіваюсь, до цього не дійде.
Вступ в СОТ дає певні переваги вітчизняним експортерам, тому піднімати тарифи на імпорт вкрай нерозумно і не вигідно. Адже у відповідь країни-імпортери впровадять санкції по відношенню до товарів українського виробництва. В кращі часи вітчизняні товари з величезним скрипом просувались на іноземні ринки, що ж казати про пошук нових ринків під час кризи, яка є глобальною? І що тоді буде з курсом долара, коли валютна виручка від експорту скоротиться ще в два чи більше разів? Історичний досвід багатьох країн вчить, що торгівельні війни до добра не доводять. В цьому контексті вступ до СОТ є безумовною перевагою для експортозалежної економіки України. Інакше курс насправді становитиме 15 — 20 грн за долар і повний капець.

Ліберал (Май 29th, 2009 at 07:31)

Шановний GURU,
Для того щоб порахувати, який відсоток ВВП розподіляється через бюджет необхідно взяти просту формулу: видатки Державного бюджету (виконання) поділити на ВВП (з врахуванням тіньових 18-20% від офіційного) і помножити це все на 100%.
Краще всього питання треба було поставити дещо інакше — який коефіцієнт Джині в цій убогій країні і чи рівномірно розподіляється національний дохід між різними соціально-економічними групами в контексті існування тіньової економіки, зокрема тіньових доходів.

По-друге, частка заробітної плати в структурі витрат підприємств є різною, в залежності від сектору з огляду на ступінь працемісткості, капіталомісткості та ресурсомісткості. Звичайно “литвинівці”, знайшовши якогось економіста-ідеолога, винайшли формулу “спасіння” і нею постійно оперують — необхідність зростання цієї частки в системі загальновиробничих та загальних витрат підприємства. Звісно, якщо ми так хочемо залишити працемістку технологію виробництва, тоді ця частка має зростати, що буде означати підвищення рівня життя з огляду на зростання заробітних плат. Але пардон, за що платити, якщо продуктивність не росте еквівалентно зростанню заробітних плат — тенденція “заробітна плата за економічне ніщо” розкрутилась саме за часів Помаранчу. При еволюції капіталістичного способу виробництва капітал постійно заміщує працю і при цьому роль фактора праця в виробництві знижується — скорочуєтся чи реальна заробітна плата чи відбувається наступ на скорочення робочих місць. В цивілізованому західноєвропейському суспільтві ще з 1970- х рр. соціал-демократичні та інші ліві партії\уряди та профспілки допомогли пом”якшити це заміщення, зробивши досить негнучкими свої ринки праці. Вони активно боряться за підвищення ролі фактору праця (і відповідно частки заробітної плати) у витратах підприємств всупереч потребам капіталу. Негнучкі ринки праці — це мінімальні заробітні плати, що запроваджують уряди (до речі в Україні саме через створений механізм мінімальних з\п виникають неформальні конвертні відносини оплати праці та тіньове укривання податків), це тиск на рішення капіталіста робити зрушення і модернізацію у виробничому процесі — капіталіст вимушений дотримуватись відносних пропорцій “капітал-праця” і капіталомісткість стримується.
Україні потрібний гнучкий ринок праці, щоб сюди зайшов транснаціональний капітал. Якщо цього капіталу не буде — можна зливати воду і як не крути гривня стане папірцем. Штучна нагонка заробітних плат без структурних зрушень (зокрема, без відносно більшого росту продуктивності праці) — це те, що робить як вітчизняні так і експортні товари неконкурентоздатними. Це веде до подорожчання товарного експорту, до подорожчання вітчизняних товарів, до збільшенння схильності споживання імпортних товарів. Як реакція на це — НБУ часто для задоволення вимог експортерів вдається до девальвації, а уряд починає політику захисту вітчизняного виробника шляхом удорожчання імпорту, що має прямий звязок з відтоком капіталу з країни. Зрештою цей бурхливий мікс державних заходів та виникаючих відповідних ринкових процесів провокує інфляцію, а з нею обвал національної валюти.

І ще: в розвинутих європейських країнах, де розвинуті дуже добре продуктивні сили, а на ринку має місце монополістична конкуренція чи олігополія з домінуючою присутністю транснаціональних компаній, державне втручання вбачається досить ефективним. Особливо ефективною стає активна регулююча фіскальна (податкова та видаткова бюджетна) політика. Соціал-демократичний мейнстрім і “неокейнсіанська глобалізація” — це майбутнє Європи.

В такій країні, що розвивається (”трансформаційній країні”:)) як Україна, з перекособоченими продуктивними силами,де на ринку панує вітчизняний олігарх-бізнесмен і політик в одній іпостасі, де не діють закони ринку та закони розвитку світового господарства, необхідно негайно вичищати державний апарат і віддалити його від бізнесу. Це можливо лише за умови, коли в українця відберуть економічні важелі управління економічною системою — а саме через перепродаж великого бізнесу (металургія, промислова хімія, автомобілебудування, виробництво машин та устаткування, видобувні сектори) транснаціональним корпораціям. МВФ та Світовий банк, в свою чергу, у Лондонській резолюції Великої Двадцятки вже поквапились, щоб забезпечити жорсткий контроль за своїми коштами, які будуть даватись в кредит країнам і мають осідати в країнах-реципієнтах капіталу, а не на рахунках олігархів цих країн десь в офшорах чи будь-де в цивілізованому Закордоні. Тоді в політикумі України настануть не найкращі часи- не буде звідки красти і “світлі голови” не підуть трудитись на копійки, і ці світлі голови в умовах глобальної конкуренції трансформуються у представників малого і середнього бізнесу. Просто казка- вони будуть трудитись усі на хліб з маслом і до хліба. А управляти будуть “Bosh”, “Siemens”, “Audi”, “BMW”, “Wal Mart Stores”, “ТESCO”, “Mitalstil”, “General Electric”, “Paribas BNP”, “Allianz Group”, “Deutsche Bank”, “Fortis” та інші.
Так живуть сьогодні Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Естонія і т.д.

Guru (Май 31st, 2009 at 08:23)

Шановний пане Ліберал!
Дозвольте висловити глибоку повагу до Ваших знань в галузі економіки. На жаль я не є фахівцем в цій галузі і ніколи професійно не займався економічними питаннями. Ця тема увійшла в моє життя так само, я к і вжиття мілйонів людей в цій країні через телебачення та недолугі коментарі міністрів, що змінюються немов жіночий гардероб – щосезону. Рівень, з якого я намагаюсь апелювати до економічних категорій радше інтуїтивний, аніж інтелектуальний, оскільки, як писав поет Нєкрасов «умом Россию не понять». Тому я щиро дякую, що Ви знайшли час для написання цікавого коментаря, який заслуговує на окремий пост у цьому блозі. Окремий привід скинути геть капелюха – коефіцієнт Джині. Про нього, я певен, в уряді навіть і не чули.

Дискусія щодо капіталістичного соціалізму та місткості капіталі, ресурсів та праці в одиниці собівартості мені здається може бути нецікавою для читачів, чиї інтереси полягають у збільшенні та/або збереженні рівня доходів в цей непростий час. Якби уряд(и) більше піклувались забезпеченням гідних умов для бізнесу, в тому числі через бюджетну політику, – рівень заробітних плат в країні був би набагато вище теперішнього плінтусу.

Тепер по суті питання. Наявність в Україні так званого «національного капіталу» — хіба що не єдина причина, через яку економічна ситуація не виглядає катастрофою, як в тих таки країнах Прибалтики, Польщі, Угорщині, Литві та Латвії. Більшість транснаціональних компаній, які здійснювали експансію в країнах Східної Європи протягом останніх 10 років зараз згортають виробництво, скорочують персонал: заводи Шкода та Бош в Чехії та Словаччині, заводи Нокіа в Угорщині, фінансовий колапс в країнах Прибалтики. Це суто економічні проблеми, які пов’язані з необхідністю скорочувати обсяг виробництва за рахунок «колоній». Важелі регулювання рівня оплати праці повинні знаходитись в руках уряду та парламенту. За умов сучасного поділу влади на табори, в яких однаково пропорційно присутні усі представники національного капіталу, вирішення цього питання відкладається на невизначений термін. Жоден МВФ не зможе вплинути на наш, глибоко внутрішній дурдом.

Ахмєтов, Пінчук, Коломойський та інші «капіталісти» зараз всерйоз переймаються порятунком свого бізнесу. На відміну від Лакшмі Міттала, який закриває заводи по всій Європі через відсутність збуту. Уркаїнська Криворіжсталь лишається «приємним виключенням» саме через можливість платити нижчі, в порівнянні з європейськими, зарплати. Щодо міжнародних фінансових груп, які наввипередки купували українські фінансові інституції – то питання згортання бізнесу в Україні лишається для материнських структур дискусійним. На шальках терезів репутація та рейтинг від Moody’s та Standard&Poor’s, час розставить все на місця.

Українське «ноу-хау» подолання кризи полягало у влаштуванні великого Казино з курсу долара. Пригадайте, ще рік тому ніхто і не думав про співвідношення гривня/долар. Курс 5,05, який був незмінним протягом трьох років, створив передумови для спокійного та пргнозованого економічного розвитку. Про якість цього розвитку варто говорити окремо. Але осіннє раллі з 4,85 до 11 і назад до 6-7 грн за долар завдало найбільшої шкоди банківському секторові, викликало паніку на ринку готівкового долару, пригальмувало підприємницьку діяльність в середині країни. До сих пір ринок не оговтався від «доларової лихоманки», сказати скільки доларів тримається зараз в домівках українців не може ніхто – є лише здогадки. Так само як і за яких умов «маленький українець» виведе ці кошти з підпілля в реальний сектор. Відсутність зрозумілості та прогнозованості в діях політиків, урядовців та банкірів роблять неможливим нормальне життя в цій країні.

Я дуже вдячний читачам за плідну дискусію та цікафу інформацію. Є над чим розмірковувати…

Оставить комментарий