зміни світМені не подобається те, що відбувається зараз в Україні: ані політичний курс нового керівництва держави, ані зростання цін в магазинах (попри заяви влади  про те, що в квітні в Україні спостерігалась (цікаво, хто її бачив?) дефляція), ані бажання міністра освіти переписати підручник з історії, ані відсутність перспективи покращити свій рівень життя шляхом наполегливої праці.

А ще мені не подобаються дороги, закони, хабарники-чиновники, інколи навіть погода. Та ще багато чого. Але я люблю цю країну і не збираюсь її залишати. Бо це моя батьківщина. По цій землі ходили мої діди й прадіди. За її свободу вони віддали своє життя. Добробут саме цієї країни вони будували. І я хочу тут жити. Хочу, щоб мої діти бігали по цій землі, хочу щоб вони купалися в рідному Дніпрі та загоряли під українським сонцем. І хочу, щоб вони пишалися своєю батьківщиною. Не лише її славним минулим, але й сьогоденням. А ще, я хочу бути спокійним за їхнє майбутнє та не сильно хвилюватись про свою старість.

То що ж мені для цього робити? І чи варто взагалі щось робити?

Доречи, мені не подобається не лише влада, а й опозиція. Принаймні її більшість. Тому я  не збираюся зараз розмірковувати про другий майдан, акти непокори чинній владі й т.д. Просто я, як і більшість моїх співвітчизників,  не хочу нічого руйнувати. Я хочу творити. Творити мир та порозуміння, добробут та злагоду. Але чи можливо це? Чи можу я, маленький українець,  щось зробити, на щось вплинути, щось змінити? Я вважаю, що так.

Якщо згадати шановного пана Маслоу, який намалював усесвітньо відому піраміду потреб (зображена на мал.), Ви швидше мене зрозумієте.

піраміда Маслоу

Отже, за Маслоу, перед тим, як почати розмірковувати про сенс свого життя й інші духовні питання (як то, батьківщина, власна історія, власна та національна гідність, тощо) людина повинна задовольнити свої потреби  їжі, житла, безпеки. Для більшості людей (є винятки, але ми їх зараз обговорювати не будемо) без задоволення цих нагальних потреб не може й бути речі про щось вище, про щось вічне.

Наведу кілька аргументів.  Згадайте початок 90-х. Крах ідей та цінностей. Нестача грошей для найнеобхіднішого. Гіперінфляція. Затримки заробітної плати, пенсій та інших виплат. Скажіть, хто тоді був проти Чорноморського флоту? Кого цікавило питання, якою мовою будуть викладати учням в школах та ВУЗах? Хто тоді переймався питаннями голодомору, встановлення бюсту Сталіна й іншими подібними питаннями? Практично ніхто, чи не так?

А що сталося 10 років по тому? Ми, українці, стали заможнішими. Ми змогли заробити на хліб й масло. Потім купили квартиру або машину. За власні кошти або в кредит. Раз чи два (а хто й більше) з’їздили до Туреччини, Єгипту, Чехії або Чорногорії. Потім, відремонтувавши квартиру, поставивши пластикові вікна й супутникову антену, вирішили полагодити дитячий майданчик, що колись був біля будинку. Ми задовольнили свої фізичні потреби. Аж раптом – фальсифікації на виборах 2004 року! Нашу перемогу хочуть вкрасти? Не дамо! Й сотні тисяч людей по всій Україні вийшли на вулицю, щоб відстояти свій вибір. Чи був він вірним – кожен відповість для себе. Але це був вибір народу, й саме народ (а не безлике населення) відстояв свій вибір.

Але чи був би майдан, як би ми не задовольнили свої найперші потреби, про які казав дядько Маслоу?  Як би дома сиділи голодні діти – чи пішли б люди на майдан? За гроші пішли б. Та чи був би майдан таким, яким ми його бачили? Напевно, що ні.

Підсумовуючи вищезгадане, ось мій рецепт  того, як змінити Україну на краще: змінитися нам самім. А першим кроком до цього є покращення власного добробуту. Тому що ми, наші рідні, друзі, знайомі не змінимось, якщо просто вдягнемо вишиванку, а дома нічого буде їсти. Ми не змінимось, якщо скажемо одне речення українською мовою (хоча з цього варто починати), а наші діти підуть до школи без підручників. Ми звичайні люди й створені (Богом чи випадком, хто як вважає) таким чином, що із пустим шлунком більшості буде байдуже, хто ми: українці, монголи чи малороси…

То ж треба… працювати. Просто й банально: для того, щоб для більшості українців питання «Хто я?» стало насущним й вартим уваги необхідно, аби були задоволені потреби в їжі, житлі, безпеці. І ми, кожен з нас, може цьому посприяти.

Бо працюючи і покращуючи своє власне життя, піклуючись про наших рідних і близьких, даючи роботу  нашим сусідам, знайомим та незнайомим, — ми даємо їм можливість звільнити частину свого розуму, щоб замислитися над духовними питаннями. І, можливо, серед тих розмірковувань буде й думка про неньку Україну, національну гідність та власну історію…

І тоді, на ситий шлунок і без ініціативи чинного президента (а можливо й всупереч його бажанню), кожен українець запалить свічку в день пам’яті жертв голодомору. Тому що він згадав. Тому що він пам’ятає. Тому що він зробив все, аби ті часи не повернулись. Тому що він – УКРАЇНЕЦЬ!

То ж всі до роботи! Будуймо наше майбутнє!

P.S. Можливо хтось зі мною не погодиться,  когось буде свій власний рецепт того, як «скорегувати» наше з Вами суспільство. Цікаво почути Вашу думку 🙂

Вам нравятся публикации от ProstoFinansy? Подписывайся на наши социальные сети!

  • Самые актуальные новости за неделю к Вам на Email
  • Наш Telegram канал. Мы частенько публикуем специальные предложения только в Telegram
  • Наша страница в Facebook
  • Вся лента публикаций в Twitter

ПОДЕЛИТЬСЯ В СОЦСЕТЯХ: